«Ні абортам» (Україна), 5.03.2007, Священник Максим Обухов Останнім часом в середовищі деяких православних віруючих розповсюджене «правило схимонахині Антонії»(«вимолювання, хрещення та наречення імені дітей, убієнних в утробі матері»). Правило, що розповсюджується в кількох версіях самвидатівським методом, привертає увагу деякими дивацтвами та оманами. Одній монахині літнього віку чи то привиділась, чи приснилась невідома жінка, яка дала їй пораду духовного змісту, переказуючи певне молитовне правило. Святі отці завжди радили дуже обережно ставитися до того, що нам привиділося чи приснилося. Цей випадок є підтвердженням того, що не варто вірити різним видінням та снам. У «правилі» пропонується похрестити давно убієнну дитину. Але ж діти, убієнні в утробі, не можуть бути хрещеними, тому що обряд хрещення здійснюється тільки над живою людиною. Тому поширених самвидатівським вчинків таких «хрещень» не можна сприймати інакше, ніж блюзнірство, наруга над Таїнством Святого Хрещення. У «правилі схимонахині Антонії» є також кілька спірних порад, як-от: «заплатити за хрещення дитини». Що це? Індульгенція? Батьки не можуть заплатити за нього самі? А якщо заплатиш і прочитаєш все, що потрібно (48 разів «Отче наш...», 48 разів Ісусову молитву та ін.), то «правило» обіцяє що «Матір Божа виведе невинно убієнну дитину з пекла...», ніби перебування в пеклі залежить від формального виконання правил. Але ніхто не може стверджувати, що діти, убієнні в утробі, знаходяться у пеклі: немає такого підтвердження у Святому Письмі. Ми не знаємо, де вони, убієнні діти. Якщо комусь і потрібне визволення з пекла, то не дітям-мученикам, а їхнім батькам-вбивцям, мамам і татам дітей, яких позбулися внаслідок абортів. Відбувається заміна понять: замість покаяння у важкому смертному гріху пропонується «вимолювання дітей». А молитва починається від слів: «Господи, помилуй чад моїх, які померли в утробі моїй...» Тобто, не мене помилуй, а чад моїх. Хіба це не блюзнірство? Достатньо сумнівними є поради «віддати пелюшку, шапочку та хрестик для бідних дітей». Це схоже на знущання над бідними дітьми. Бідним дітям потрібні продукти, ліки, одяг, гроші, житло, а не шапочка з однією пелюшкою. Виходить надто легке та вигідне «правило». Хіба не очевидно, що милостиня для бідних повинна мати не символічний, а конкретний характер? В «правилі» є багато інших розбіжностей. Наприклад, як можна давати ім´я дитині, стать якої невідома. Однак, є й інші серйозні зауваження. Сам собою гріх аборту настільки важкий, що перекреслює життя людини на дві частини - «до» і «після». Його неможливо спокутувати: якщо ти щось вкрав, то можна повернути вкрадене. Якщо не можна повернути, то можна дати милостиню, яка є більшою від завданого збитку. Можна помиритися з тим, з ким посварився, ледачого можна навчити працювати, п´яниця може назавжди кинути пити і т.д., але немає такої кари, яка була б відповідного аборту. Якщо чоловік згодився на те, щоб його дружина зробила чотири аборти, то їх же не можна убити чотири рази! Навіть, якщо потім народити десятьох дітей, то убиту дитину, ніколи не повернеш. Тому єпитимії, які дають священники після аборту, мають швидше символічний характер, щоб у людини з´явилося почуття покаяння та скруху за скоєне. Звичайно, потім можна народити багато дітей, можна віддати свою квартиру якійсь багатодітній сім´ї, а самому жити у комуналці; терпляче зносити життєві скорботи, хвороби, наслідки абортів, але насправді цей гріх не зніме ніщо, крім безмежного Божого милосердя за умови щирого покаяння та сповіді. Однак, про це «самвидатівське» правило не каже ані слова: ні про сповідь, ні про покаяння. Тобто, знехтувано сповідь. Виходить, що покаяння недостатньо, що сповідь сама собою є збитковою, і необхідно її доповнити. Створюється ілюзія: прочитай 48 разів молитву, зроби 40 поклонів, заплати, скільки потрібно, і все в нормі - гріх прощено. Пропонується повна протилежність справжньому покаянню - сліпий та бездумний ритуал, який своїм магізмом відводить людей від справжнього покаяння. Оскільки джерело цього «одкровення» - є привабливим , то люди, які його поширюють і виконують, самі долучаються до стану бісівської принади із усіма можливими для душі наслідками. Але насправді, існує серйозна загальнонародна та загальноцерковна проблема: в країні мільйони людей страждають від докорів сумління за скоєний гріх. Люди готові піти на все, що завгодно, аби заспокоїти своє сумління, але не можна примітизувати проблеми та звести її до формального виконання певних вигаданих правил. Видавці снів схимонахині Антонії могли б краще використати витрачені на листівки засоби і надрукувати, наприклад, плакати проти абортів, але видавати листівки, та ще й без благословення вищого священицтва - безумовно шкідливе. Якби горе-видавці не влаштовували самочинну, а діяли під керівництвом компетентних архієреїв та священників, то нічого б не сталося. Нічого нового у проблемі абортів нема, вона відома з давніх-давен. Якби була необхідність у особливому правилі або чинопослідуванні для дітовбивць, то воно було б складене ще за часів Св. Василія Великого. Святі отці залишили нам достатньо згадок про аборти, але там була мова про викривання гріха дітовбивства і, головне, - про покаяння. То що ж робити тим, кому сумління не дає спокою? Як покаятися у гріху аборта? По-перше, якщо людину мучить сумління, це означає, що воно у неї є - а то вже добре. Для покаяння існує сповідь - одне з семи важливіших церковних таїнств. У першу чергу потрібна сповідь, одна із семи важливіших церковних таїнств. У першу чергу потрібна сповідь та відповідна єпитимія, призначена священником. Єпитимія(церковне покарання для виправлення людини, що дається священником) призначається кожному індивідуально, але важливо знати, що свята Церква згідно з даними канонами за аборт відлучає від причастя на 10 років, нарівні з убивцями. Звичайно, сьогодні це правило не застосовується, але розуміти, що аборт належить до одного з найважчих гріхів, потрібно. Єпитимія має дисциплінарний, а не спокутувальний характер і узгоджується з духовним та тілесним станом того, хто кається, вона є індивідуальною. Єпитимія, яку призначено одній людині, не може бути автоматично перенесена на всіх. Має значення вік, стан здоров´я, ступінь оцерковленості людини, та багато іншого, включно із зовнішніми обставинами. По-друге, потрібно пам´ятати, що ніякої «молитви від аборта», як такої, що знімає гріх, не існує. Навітьчинопослідування з "Требника" «Молитва жінці, котра втратить дитину» відноситься тільки до того випадку, коли викидень стався мимовільно, через хворобу, необережність(наприклад, коли жінка підніме щось важке), але не в результаті штучного переривання вагітності. Що ще можна зробити, крім сповіді та єпитимії призначеної священником? Здоровий глузд підказує, що ті, хто позбавлялися дітей, повинні принести покаяння і народжувати: «жінка (...) врятується через дітонародження, якщо перебуватиме у вірі та любові і в святості із цнотливістю та доброчесністю (1 Тим., 2, 14-15). На жаль, цей рятівний та найбільш вірний шлях для більшості тих, хто кається, вже неможливий за віком. Але в тих, хто кається у гріху дітовбивства, є дорослі діти, які повинні припинити робити аборти. Хоч пізно, нехай навіть у другому поколінні, але розірветься ланцюг успадкування гріха. Матері повинні використовувати весь свій вплив, щоб їхні діти не вбивали, а народжували. Звичайно, життя людей, які зробили аборт, затьмарюється різними скорботами - самотність, бездітність, сімейні проблеми, труднощі із вихованням дітей, іноді їх втрата, душевний та фізичний розлад, бідність, і навіть жебрацтво. Часто людина не може позбутися гнітючого відчуття марно прожитого життя. Всі скорботи можуть розглядатися як єпитимія, покарання за гріх, а через терпляче перенесення цих скорбот, поєднаних із покаянням та скрухою серця, приходить прощення. Але є ще один спосіб заспокоїти своє сумління. Щоденно у Росії роблять тисячі абортів, причому не десь у віддаленому місці, а поряд з нами: на сусідній вулиці, у сусідньому домі, під´їзді. Більшість з тих, хто йде на аборт, робить це несвідомо. Хто по молодості, дурості, незнанню, хто під впливом обставин, під зовнішнім тиском чи навіть просто так, тому що порадила подруга чи родичка. Часто і важкій ситуації поряд немає людини, яка може сказати правду, пояснити, в чому справа, підтримати морально та матеріально. Такою людиною можете стати й ви. Не думайте, що потрібно багато. Часто буває достатньо проявити любов, пояснити та розповісти про можливі неминучі наслідки аборта, про те, що це гріх. Іноді буває достатньо подарувати людині пакунок пелюшок, щоб затримати її від вбивства своєї дитини. І справа не стільки у вартості тих пелюшок, а в участі, співчутті та допомозі. Уявіть собі, як мало потрібно, щоб урятувати людське життя, і не тільки життя цієї нещасної дитини, але й усіх її майбутніх дітей та онуків. Послання Св. апостола Якова гласить: «той, хто заверне грішника з хибного шляху, врятує його душу від смерті та покриє багато гріхів.» і ще: «Рятуй взятих на смерть, і невже відмовишся від приречених на вбивство?» очевидно, що той, хто врятує дитину від аборта, врятує людське життя, а це означає, що покриває й свої гріхи. Ті, хто в минулому робив аборти, могли б допомагати матеріально тим, хто збирається зробити аборт, щоб зупинити їх. Причому не формально, як рекомендує «правило схимонахині Антонії», а надати конкретну, відчутну допомогу. Господь, коли бачить покаяння та плід, достойний покаяння, справи милосердя, терпіння скорбот, може змилостивитися над будь-яким грішником.
Думки, викладені у статті не завжди збігаються з позицією адміністратора сайту, а друкуються для сприяння громадського обговорення даної проблеми українського суспільства: вбивства матерями власних дітей - гріха аборту.
