Про користь молитви за померлих.

Найбільше і найголовніше, що ми можемо зробити для тих, хто відійшов від нас – є молитва. Адже покійний не потребує ні почестей, ні пам`ятника – все це лише традиції. Вічно жива душа покійного відчуває велику необхідність у нашій постійній молитві, тому що сама вона не може творити добрих справ, якими була б в змозі умилостивити Бога.

Ось, чому домашня молитва за близьких, молитва на кладовищі біля могили – обов`язок кожного православного християнина. У певні дні року Церква творить поминання всіх від віку усопших отців і братів у вірі, які удостоїлися християнської кончини, і тих, кого забрала раптова смерть, і які не були представлені у загробне життя молитвами Церкви.
У вівторок другого тижня після Великодня, який називається Фоминим тижнем, Православна Церква відзначає Радоницю – день першого поминання покійних після Великодня. За традицією, яка склалася  у нашій місцевості, померлих поминають протягом Світлого тижня та у Фомину неділю (Проводи).Зазвичай у цей день після вечірнього богослужіння або після Літургії здійснюється повна панахида. За традицією віруючі відвідують кладовище, моляться біля могил, здійснюють літію (це слово в буквальному розумінні означає посилене моління) на могилі спочилого, для чого необхідно запросити священика. За бажанням можна прочитати акафіст за упокій померлих душ - лише Господь може визначити долю померлих: «Іживий, і був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки. І маю ключі Я від пекла й смерті. (Об`явл 1; 18)
Молячись за померлих, Церква турбується про них, так само як і за живих, не власним іменем, а іменем Господа Ісуса Христа і силою Його хресної жертви, принесеної за визволення усіх: «Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо в Нього всі живі» (Лк. 20.38).  Але ніщо не може відродити гниле насіння, що втратило зародок життя. У подібних випадках були б безсилі й молитви за тих, хто помер у лукавстві й без покаяння, хто погасив у собі дух Христа (1 Сол. 5; 19). Саме про таких грішників говорить Спаситель у притчі про багатого й Лазаря: їм нема звільнення з пекла, з його найглибших частин, і переходу в Авраамове лоно. Такі особи зазвичай не залишають після себе щирих молитовників до Бога на землі, не придбали вони собі друзів також і на небі серед святих, які могли б, коли вони зубожіли – померли, прийняти їх до вічних осель, тобто помолитися за них. У церковне життя проникає живе усвідомлення і почуття того, що наші покійні продовжують жити після смерті і не позбавлені духовної близькості до тих, кого залишили на землі. Тому не припиняється і молитовний зв`язок з ними Церкви. «Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8, 38-39).

Є чудовий приклад того, як розділяють з нами радість Воскресіння Спасителя наші померлі. Преподобний Діонісій, затворник Печерський, будучи пресвітером, під час пасхальної утрені обходив з кадінням мощі святих угодників в Антонієвій печері. Коли преподобний вигукнув: «Святі отці і браття! Христос воскрес!», як грім, прозвучала відповідь від святих мощів: «Воістину воскрес!»
Померлі потребують лише однієї допомоги від своїх братів – молитви за прощення їхніх гріхів. Якщо наші покійні близькі удостоїлися Царства Небесного, вони відповідають на молитву за них відповідною молитвою за нас

Не тільки в наш час, але й за часів Церкви старозавітної існував звичай молитися за померлих. Про це свідчить священна історія. Так у дні благочестивого вождя іудеїв Іуди Маккавея, коли при огляді полеглих на полі битви знайдено було в їх одязі трофей з дарів ідольських, всі іудеї прославляли праведного Суддю Господа, що відкриває таємниці, і зверталися до Нього з молитвою, благаючи відпустити вчинений гріх: «Бо якби він не надіявся, що полеглі у битві воскреснуть, то зайве і марно було б молитися за померлих» (2 Мак. 12; 44).

Звичайно, на землі ніхто не знає, якої участі зазнав кожен після смерті. Але молитва любові ніколи не буває даремною. Якщо наші покійні близькі удостоїлися Царства Небесного, вони відповідають на молитву за них відповідною молитвою за нас. Якщо ж наші молитви безсилі допомогти їм, то, в усякому разі, вони не шкідливі для нас. «Постараймося, наскільки це можливо, допомагати покійним, замість сліз, замість ридань, замість пишних гробів, нашими молитвами, милостинею і приношеннями, щоб таким чином і їм, і нам отримати обіцяні блага». (Свт. Іоан Золотоустий)

Підготував протоієрей Богдан Тимощук.