Головна » 2013 » Грудень » 4 » «Я твердила: ні про який аборт і мови бути не може»
00:27
«Я твердила: ні про який аборт і мови бути не може»
«Я твердила: ні про який аборт і мови бути не може»
Історія одного мужнього вчинку
Днями в Єкатеринбурзі в медичній клініці «Гармонія» померла п'ятнадцятирічна школярка. На аборт дівчину привела її мама.
Аборт. Що стоїть за цим словом? За ним завжди стоїть смерть. Смерть, принаймні, однієї людини - дитини. А в даному випадку померли дві людини: не тільки дитина, але і її молода мама.
Аліна
Я хочу дати на суд читача іншу історію, теж п'ятнадцятирічної жінки, яка, опинившись у подібній ситуації, зробила інший вибір - на користь життя. Ясно, що невинність треба зберігати до шлюбу, що негоже - і особливо в школі – мати інтимні стосунки поза подружжям, проте в даному випадку величезну повагу викликає бажання зберегти життя ні в чому невинної дитини. Особливо, якщо взяти до уваги той неймовірний тиск і примус до аборту, який майбутня мама пережила серед своїх знайомих і - на жаль! – від рідних і працівників медицини.
Оксана, яка розповіла мені про себе, закликає задуматися про необхідність заборони абортів: «Люди вважають, якщо закон дозволяє вбивати власних дітей, то це є не злодіянням, а нормою, і зі спокійною совістю йдуть в абортарії. Мені дуже шкода дівчину, яка померла в результаті аборту, - дійсно, дуже важко йти проти всіх, особливо, коли знаходишся у беззахисному стані - в очікуванні дитини. Сподіваюся, що дізнавшись про смерть цієї дівчини і прочитавши мою історію, влада задумається і зробить вибір на користь життя: заборонить аборти».
Розповідь Оксани
«Мене звати Оксана, я живу в невеликому українському містечку. Мені 15 років. Я - мама чудової дівчинки Аліни. Коли я дізналася, що перебуваю на шостому тижні вагітності, мені було ще 14 років.
Дізнавшись про вагітність, я відразу повідомила цю новину своїй коханій людині. Разом з ним ми прийняли рішення народжувати. Але навіть, якщо б він був проти, я все одно не змогла б убити свою дитину - це я розуміла вже тоді.
Батьки, дізнавшись про те, що я вагітна, були в шоці. Вони наполягали на аборті, але я чомусь була впевнена, що в даному випадку правильно, якщо рішення буду приймати я і батько дитини, оскільки мова йде про нашого власного малюка і тільки ми несемо за нього відповідальність.
Сказати, що мені було дуже важко, - це не сказати нічого. Ні зрозуміти, ні підтримати мене не хотів ніхто, крім коханої людини. Завдяки йому, допомозі Бога і тому, що по натурі я спокійна людина, що відноситься до всього з оптимізмом, мені вдалося пережити цей на сьогоднішній день найважчий період мого життя. З такими складнощами і з таким ставленням людей до себе я до вагітності не стикалася ще ніколи. У жіночій консультації мені говорили, що краще зробити аборт, бо я не зможу нормально виносити дитину, оскільки мій організм ще не готовий до вагітності і народити буде дуже складно, але я твердила, що ні про який аборт і мови бути не може. Зрештою мене все-таки поставили на облік.
Ближче до кінця вагітності всі потихеньку змирилися з моїм рішенням зберегти дитину. Я продовжувала жити звичайним життям: ходила в школу, спілкувалася з друзями. Моя вагітність ніяк не позначилася на навчанні: не було жодних проблем з успішністю ні до вагітності, ні під час неї, ні після народження дитини.
На диво лікарів, вагітність протікала нормально і пологи пройшли добре. Народила я на 38 -му тижні. Моя донька при народженні важила 2 кг 800 г, а ріст у неї був 44 см. І я, і малятко відчували себе чудово, і через чотири дні ми з донькою були вже вдома.
Посаг для своєї дівчинки я збирала, ще будучи вагітною: на мій подив, деякі знайомі і навіть незнайомі люди допомогли з одягом, коляскою та іншими необхідними немовляті речами, і тепер моя дочка одягнена, як маленька принцеса.
Батькові моєї дитини 17 років. Він вчиться на лікаря і вже зараз працює в лікарні на півставки. Ми одружилися, коли нашій доньці виповнилося чотири тижні, а скоро у нас новосілля: ми переїжджаємо в однокімнатну квартиру.
Раніше, ще якихось 100 років тому, багато дівчат мого віку виходили заміж, народжували дітей, і це нікого не шокувало. А зараз норма, коли люди живуть тільки для себе і не хочуть впускати вже зачатих дітей у своє життя, оскільки бояться проблем. Але мене труднощі не лякають, тому що найважливіше, як мені здається, чинити по совісті. Я знаю, що Бог не залишить мене, якщо я буду чинити правильно: не як егоїстка, думаючи тільки про свої інтереси, як більшість моїх ровесниць, а як мати: оскільки раз уже сталося так, що я завагітніла, то й відповідальність за життя нової людини повинна лежати на мені.
Зрозуміло, я не агітую своїх ровесників вступати в доросле життя - це роблять лікарі і вчителі, коли збирають нас для «секс-освіти». Звичайно ж, якщо все «доросле» легке, доступне і безпечне, то у нас, дітей, волею-неволею виникає бажання «це» спробувати. І коли з'являється можливість, то відмовитися від спокуси може далеко не кожен підліток: тоді і трапляються незаплановані вагітності, які, хоч і незаплановані, все-таки цілком реальні. Реальність така, що на світ зародилося нове життя, переривати яке ми не маємо права.
Зараз я та Аліна ходимо в школу до обіду. Я годую і сповивати її на перервах, проблем немає, тому що в першій половині дня вона в основному спить, а якщо і прокидається, то лежить тихо, роздивляючись підвішені над люлькою брязкальця, і не заважає ні мені, ні моїм однокласникам.
Донька така ж спокійна, як я і мій чоловік: ніяких криків ми не чуємо, якщо, звичайно, дитина не голодна. Коли я чекала своє малятко, то всі лякали мене, крім усього іншого, ще й тим, що у мене не буде вільного часу. Але це виявилося неправдою: часу мені вистачає на все - і на навчання, і на відпочинок. Крім того, всі ті, хто був категорично проти народження дитини, зараз обожнюють Аліну: бабусі не натішаться на внучку і пропонують посидіти з нею. Але моя маленька мені не заважає: якщо я хочу піти гуляти, в спортзал (дуже люблю волейбол, гандбол, легку атлетику) або в гості до подруги, я зазвичай беру її з собою. Разом з нею мені добре, і моє життя, яке раніше було безцільним, зараз знайшло сенс. Я стала більш відповідальною і серйозною. У це складно повірити, але тепер мені стало легше жити: моя дочка нібито розставила все на місця: те, що було мені раніше незрозумілим чи здавалося неважливим, тепер знайшло сенс».
Розповідь записала Олена Живова
Джерело: Православие.ru
Переклад українською: Православний Оглядач
«Православний Оглядач» сподівається на адекватне сприйняття цієї статті нашими читачами. При уважному прочитанні історії Оксани аж ніяк не може виникнути думка про те, що вагітніти в 14 років це щось цілком природне, і не може мати жодних негативних наслідків як для здоров’я матері і дитини, та і для зміни в ставленні до них з боку оточуючих. Саме тому, в статті зазначається, що інтимні стосунки до шлюбу (тим більше в шкільному віці), непряме заохочення до підліткового інтиму на уроках «секс-освіти», і тим більше аборти, є речами, які приносять молодим людям серйозні клопоти, що впливають на все їхнє життя, а в окремих випадках можуть призвести і до смерті.
Бачимо, що Божі заповіді, які на перший погляд накладають на людину обмеження, хоч їх так не любить наша гріховна природа, є для людини захистом від бід і проблем, турботою Небесного Отця про своїх дітей, а не якимось жорстокими заборонами які, нібито, хочуть позбавити нас щастя. Але, якщо так сталося, що нове життя зародилося в молодій жінці, то приклад Оксани, яка не піддалася на безпідставні вмовляння лікарів і тиск родичів, і не вбила свою дитину, має бути в подібній ситуації гарним прикладом.
Священне Писання радить: «Як юнакові додержати в чистоті дорогу свою? Тільки додержанням слів Твоїх. Всім серцем моїм я шукаю Тебе, не дай мені відхилитися від заповідей Твоїх. Слово Твоє заховав я в серці моїм, щоб не згрішити перед Тобою» (Псалом 118, 9-11)
